Лист № 70/1-6 від 14.05.2018 ВРУ щодо проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про санкції» (№ 8340 від 08.05.2018)

14.05.2018
Вихідні реквізити: 
Вих. № 70/1-6 від 14.05.2018
Відправник: 
ІнАУ, Інтернет Асоціація України
Отримувач: 
ВРУ, Верховна Рада України

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань національної безпеки і оборони

Пашинському С.В.

 

Копія: Голові Комітету Верховної Ради України

з питань інформатизації та зв’язку

Данченку О.І.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань економічної політики

Іванчуку А.В.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань промислової політики та підприємництва

Галасюку В.В.

 

Голові Комітету Верховної Ради України з питань бюджету

Павелку А.В.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань запобігання і протидії корупції

Савчуку Ю.П.

 

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань європейської інтеграції

Іоновій М.М.

Вих. № 70/1-6

від 14 травня 2018 р.

 

Щодо проекту Закону про внесення

змін до Закону України «Про санкції»

(реєстр. № 8340 від 08.05.2018)

 

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), до складу якої входить понад 200 суб’єктів господарювання України у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, висловлює Вам свою повагу та звертається з приводу наступного.

08 травня 2018 року у Верховній Раді України за № 8340 зареєстрований проект Закону про внесення змін до Закону України «Про санкції» (далі – проект Закону), ініціатором якого є народний депутат України Зварич Р.М.

Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту Закону, необхідність прийняття законопроекту зумовлена удосконаленням положень Закону України «Про санкції» передовсім щодо застосувань спеціальних економічних санкцій до українських юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем української юридичної особи, громадян України, оскільки такі суб’єкти права власності і господарювання провадять господарську діяльність з Російською Федерацією як державою-агресором.

Проектом Закону пропонується:

запровадження додаткових секторальних санкцій: 1) заборона діяльності суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі держави-агресора. При цьому, зазначеним санкціям, відповідно до доповнення частини п’ятої статті 4, запропонованого проектом Закону, підлягають суб’єкти права власності і господарювання, які зареєстровані на території України, зареєстровані в державі-агресорі або в третій країні – власником будь-якої кількості акцій (часток, паїв), та/або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є резидент держави-агресора; 2) перехід у власність України майна держави, за винятками, встановленими міжнародними договорами України, чи юридичної або фізичної особи, які порушили відповідні права та інтереси України та її громадян;

діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень за застосуванням спеціальних економічних санкцій покладається на центральний орган виконавчої влади у сфері економічної політики;

за порушення законодавства про санкції передбачити штраф у потрійному розмірі від одержаного прибутку за останні три роки.

створення органу з моніторингу виконання санкцій у складі ЦОВВ у сфері економічної політики, тощо.

ІнАУ, вивчивши положення проекту Закону, зауважує на наступному.

1) Усвідомлюючи беззаперечність того, що органи державної влади, зважаючи на події, які відбуваються на Сході України, на анексію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, зобов’язані реагувати на дії осіб, які здійснюють терористичну діяльність та інші протиправні дії, що створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, порушує права і свободи людини і громадянина України шляхом прийняття відповідних законодавчих, нормативно-правових актів та проведенням відповідних заходів, проте, положення проекту Закону є нечіткими та такими, що можуть мати негативні наслідки для господарської діяльності українських підприємств.

Конституцією України, відповідними законодавчими та нормативно-правовими актами встановлено дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальності громадянина України. Відповідальність, запропонована проектом Закону для громадян України, не може бути віднесена до жодного з цих видів юридичної відповідальності.

Те ж, вважаємо, стосується і пропозиції встановлення додаткової відповідальності для українських суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території України.

Зокрема, пропонуючи розширити перелік суб’єктів, до яких можуть застосовуватись санкції, перелік видів санкцій, а також, впроваджуючи відповідальність за порушення законодавства про санкції у вигляді штрафу, розробник законопроекту, чітко не визначає, за які саме правопорушення громадянин України чи українська юридична особа нестиме юридичну відповідальність. Слід звернути увагу й на те, що, зі змісту частини третьої статті 3 у редакції, запропонованій проектом Закону, підставою для застосування Закону України «Про санкції» для громадянина України, української юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем української юридичної особи, може бути вчинення дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

Тобто, положення проекту Закону не співвідноситься з інформацією, зазначеною у Пояснювальній записці до проекту Закону.

2) Органи державної влади, як це встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України гарантовано, що примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

А, статтею 42 Конституції України встановлено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Таким чином, є підстави вважати, що законодавча ініціатива щодо встановлення переходу у власність України майна держави, за винятками, встановленими міжнародними договорами України, чи юридичної або фізичної особи, які порушили відповідні права та інтереси України та її громадян, суперечить приписам та гарантіям Конституції України відносно прав власності, гарантованих громадянам України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

А, статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

3) Крім того, застосування закону, у разі прийняття запропонованих змін, може мати вибірковий характер, оскільки, не встановлюються чіткі межі та правила поведінки для громадян України та українських юридичних осіб, тощо, та вказується, що «санкції можуть застосовуватися». Відтак, проект Закону має корупційні ризики відносно громадян України та українських юридичних осіб.

4) Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

А, відповідно до статей 106,107 Конституції України Президент України, зокрема, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, очолює Раду національної безпеки і оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Проте, на наш погляд, ініціатор проекту Закону, пропонує покласти на центральний орган виконавчої влади у сфері економічної політики не властиву йому правоохоронну та розвідувальну функцію у сфері національної безпеки держави шляхом виявлення, запобігання та припинення порушень із застосуванням економічних санкцій, в той час, коли, однією з головних функцій цього міністерства є забезпечення, формування та реалізація державної політики економічного, соціального розвитку і торгівлі, промислової політики, та інше відповідно до Положення.

До того ж, статтею 5 Закону України «Про санкції» вже визначено процедуру застосування, скасування та внесення змін до санкцій.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема:

права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод;

правовий режим власності;

правові засади і гарантії підприємництва;

організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, вважаємо, проект Закону, як такий, що не відповідає Конституції України по відношенню до прав громадян України та несе ризики у здійсненні господарської діяльності для українських підприємств:

- під гаслом захисту національних інтересів, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, насправді, пропонується створити додаткову наглядову структуру - орган з моніторингу виконання санкцій у складі центрального органу виконавчої влади у сфері економічної політики, що ще більше зарегулює український бізнес;

- прийняття вибіркових рішень щодо штрафів у розмірі 3-річного прибутку підприємства (що у більшості випадків означає фактичне банкрутство підприємства) без рішення суду та зобов’язання виконання санкцій створює величезні корупційні ризики.

 

Враховуючи наведене, пропонуємо не погоджувати проект Закону про внесення змін до Закону України «Про санкції» (реєстр. № 8340 від 08.05.2018).

 

 

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України                                                                                        О. Федієнко